Воїн, що став ангелом-охоронцем

Трагічна звістка прийшла в нашу громаду. Обірвалося життя нашого земляка РОМАНЮКА Михайла Михайловича. Зі світлини на нас дивиться юнак з усміхненими і добрими очима, щирою усмішкою. Він належить до першого покоління, яке народилося в незалежній Україні.

Михайло побачив світ 25 листопада 1993 року в сім’ї залізничника. В цій родині вже ріс старший син Олександр, який для меншого став нянькою, наставником, захисником. Їх батько – Михайло Петрович – працював в локомотивному депо. Спочатку помічником машиніста, потім машиністом тепловоза, черговим по депо. Робота на залізниці – це дисциплінованість та добросовісне ставлення до роботи. Саме в такій атмосфері до своїх обов’язків виховувалися сини в цій сім’ї. Хлопчики ще були малими, коли їх мама – Алла Йосипівна – покинула цей світ. Тому хлопці рано навчилися самостійності та відповідальності.

Саме таким Михайло був у шкільні та студентські роки. Однією з рис його характеру було почуття гумору. Своєю веселістю він міг підкорити і своїх товаришів. Клас у них був дружній, вони разом їздили на екскурсії, відзначали свята, організовували вечори. Завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.

Випускник Христинівської загальноосвітньої школи № 1 та Київського технічного закладу залишився в пам’яті однокласників, однокурсників, вчителів та викладачів чесним, добрим, товариським.

Після отримання диплому, продовжуючи сімейну традицію, працював у локомотивному депо, ТОВ «Укртрансдизель».

3 2019 року Михайло пов’язав свою долю зі Збройними Силами України – підписав контракт. Проходив службу на Харківщині, яка ще до початку повномасштабного вторгнення росії зазнала масованого обстрілу ворога. Ці обстріли стали ще жорстокішими та інтенсивнішими після 24 лютого 2022 року.

За мужність і відвагу Михайло Романюк був нагороджений нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

Михайло брав близько до серця події в країні. Переживав за друзів, за тих, з ким служив, за знайомих христинівчан, які загинули на фронті…. Його серце, відкрите для добра і любові, не витримало гіркоти подій. Якийсь місяць він не дожив до свого тридцятиріччя. Він був вірний Україні та своєму народу, а став ангелом-охоронцем для рідних, друзів, земляків. Його ім’я і світла пам’ять житимуть у наших серцях.

Тож, схилимо низько голови, пом’янемо його світлу душу.

Щиро співчуваємо родині у великій непоправній втраті. Михайло Романюк завжди залишиться Героєм, Патріотом, справжнім сином України.

Вічна пам’ять і слава воїну-Герою, який захищав Батьківщину та кожного з нас!