Волонтером стають не за освітою чи дипломом, а за поривом душі. Не існує курсів чи навчальних закладів, які вчать бути помічником тим, хто поряд, хто потребує допомоги і захисту. Не можна стати волонтером з принуки чи наказу, єдиний, хто може дати такий наказ – це власне серце. Волонтер немає нормованого робочого часу, вихідних і відпусток. Нагальна потреба, телефонний дзвінок чи повідомлення – і волонтер включається в роботу по допомозі, визволенню, лікуванню, транспортуванню, збору коштів, потрібних матеріалів...
Саме таким волонтером, безкорисливим і чесним, справедливим і
толерантним є Оксана Зайцева, юрист за освітою, провідний бібліотекар
центральної бібліотеки. Її активне волонтерство триває десь 7 років. Спочатку
це було зооволонтерство, яке проросло з любові до тварин, особливо бездомних.
Ця любов до друзів наших менших – від батьків, Наталії Іванівни і Юрія
Миколайовича Сухецьких.
Коли її наречений Максим Зайцев добровольцем пішов в АТО,
допомога тваринам стала для неї порятунком самої себе від туги і хвилювань.
Наставниками своїми вона вважає Яніну Тиховську та подружжя Лісовенків, для
яких у справі рятування тварин немає вихідних і відпусток. Саме завдяки їм було
встановлено пам'ятник песику Жовтому, який став символом людської жорстокості і
людської доброти. Дочекалась Оксана свого судженого, вони стали на весільний
рушник, поєднали долі, життя, адже крім кохання їх об'єднує спільність поглядів
і інтересів. Зараз і їх син Любомир любить тварин, розуміє, що так повинна чинити
добра людина.
Після 24 лютого ми змінились всі. Ми стали добрішими,
відповідальнішими, турботливішими. Ми зрозуміли, що наша сила в згуртованості і
єдності. Без цієї сили нам не перемогти. Трагедія в нашій країні стала і для
пані Оксани поштовхом активізуватися у своїй волонтерській діяльності. Вона
зрозуміла, що один у полі може бути воїном, але не довго. Центральна бібліотека
стала волонтерським центром, бібліотечні працівники – волонтерами, а
організаційним ядром стала наша Оксана. Запити і потреби, джерела забезпечення
і інформування вона взяла на себе. Їй довіряли, тому люди буквально через
декілька хвилин зносили і звозили все, чого потребували наші вояки і
тероборонівці: кошти, обладнання, телефони, продукти, одяг, взуття, запчастини,
інструменти для хірургічного втручання, ліки, предмети гігієни... Всього і не
перелічити. Христинівчани показали, наскільки вони вболівають за наших хлопців,
які зі зброєю в руках відстоюють нашу землю. Для нас вони всі рідні і близькі.
Волонтерська допомога продовжується: скільки зібрано коштів на каски,
бронежилети, запчастини, дрони, рації, тепловізори, корм для собак на передовій!
Оксана Юріївна дійсно не одна, в неї багато друзів і однодумців, які
допомагають і радять. Це і колишні друзі по навчанню, і нові побратими, серед
яких і громадяни інших країн, зокрема Польщі і країн Балтії.
Сама Оксана свою діяльність вважає скромним внеском у ту справу,
яку ми робимо всією громадою, всією державою. Вона захоплюється тими, хто
доставляє все потрібне на передову. Але якби не робота волонтерів у тилу, то і
на фронт би возити було б нічого.
Бідкається Оксана, що не може допомогти всім. Але те, що робить
вона з іншими волонтерами – це внесок у нашу Перемогу.
Немає коментарів:
Дописати коментар