Доля і щастя – в рідному селі

З фотографії в особовій справі Шкатюк Валентини Іванівни дивиться юнка з бантиками і відкритим поглядом очей. Народилась вона в 1948 році в селі Гребля, яка до цього називалась Цебермановою Греблею, Цеберманівкою. Люди в селі, оговтавшись від війни, раділи миру і народженню дітей. Тому і сім'я Демчуків Івана Михайловича та Марії Кирилівни з радістю повідомляли всім, що в їх сім'ї лелека приніс донечку, втіху і надію на щасливе життя. Батько працював головою сільради, робочий день у нього часто закінчувався пізно, але справами дітей він цікавився, займався їх навчанням і вихованням, вважав, що його діти повинні бути прикладом для інших.

Той, хто жив у селі в ті роки, пам'ятає і той побут, і відсутність автобусного сполучення, і виснажливу роботу старших в колгоспі. Діти давали самі собі раду, бавили менших братиків і сестер, мали багато обов'язків по дому і господарству. І намагались добре вчитись, батьки розуміли, що освіта дітей – це їх майбутнє. Валя вчилася в Греблянській початковій, Ботвинівській восьмирічній та Ліщинівській середній школі. В 1966 році закінчила школу, випускний вечір був багатолюдним – одна з чергових реформ в освіті побудувала програму так, що атестати вручали десятикласникам і одинадцятикласникам. А іще вчорашні випускники, надивившись на працю своїх батьків, не дуже хотіли залишатись в селі. Вирішила спробувати міського життя і Валентина. За оголошенням подалась на роботу у Вінницький радіоламповий завод. Два місяці ученицею, і вона отримала І-й розряд монтажниці. Але не полюбила вона велике місто з його гамором і нескінченним поспіхом. Сумувала за своїми рідними, за тишею сільських вечорів, за парним молоком, навіть за працею на городі... Допрацювала до відпустки, розрахувалась і повернулась у рідну Греблю, вдихнула ні з чим незрівнянний запах рідної домівки. Почалась весна, а роботи в цей час багато, своєї турботи вимагає і город, і садок, і квітник...

В бібліотеку села потрібен був працівник. Гарні оцінки з літератури і мови, любов до книги підказали, що це її справа. Інтуїція не підвела - з Валентини Іванівни вийшов гарний фахівець бібліотечної справи. Кілька разів бібліотека переїж книг вона прочитала! Має Гребля свою історію, цікаву, овіяну переказами. Про кожен куток з вуст старожилів записала легенди. В цих легендах переплелись розповіді про бої, кохання, вірність і мрії про майбутнє. В сімейному архіві зберігаються фотографії, Похвальні грамоти, Подяки. Працювала добросовісно, тому її цінували, як фахівця, поважали як добру, принципову людину.

Більше вона із села не виїжджала, лише на сесії в Канів, коли навчалася у культосвітньому училищі та на курси підвищення кваліфікації в Черкаси. Їй добре і спокійно жити в селі, де народилась, виросла, зустріла своє кохання, вийшла заміж за Михайла Шкатюка, тут побудували хату, тут з'явились на світ їх трійко дітей – Вадим, Віктор і Лілія. Тут вона працювала, співала в фольклорному ансамблі «Греблянські молодички», вела своє велике господарство, обробляла город, де кожна грудка землі пам'ятає тепло її рук. Люблять пісню і музику в цій сім'ї, цю музичну естафету продовжує син Віктор, тепер уже Віктор Михайлович, в руках якого баян звучить неперевершено. Без нього не проходить жодне свято в Христинівці. А мама просто пишається своїми дітьми, і коли хвалять Віктора як кульпрацівника і баяніста, непомітно спльовує, щоб не наврочили.

Вже онуки стали на ноги, онуки тішать бабусю і дідуся, але відпочивати вона ще не збирається. В роботі, русі, в гармонії з природою, в спілкуванні з рідними знаходить розуміння зі світом, радість життя. 22 травня у гарної жінки, гостинної хазяйки, дружини, сестри, матусі і бабусі гарний ювілей. Від імені колег, друзів вітаємо цю жінку-трудівницю, гарну гостинну ґаздиню з днем народження. Хай Всевишній дарує Вам, шановна, ще багато років життя, силу, енергію і здоров'я. Не піддавайтесь рокам і хворобам. Живіть довго і щасливо на радість тим, хто поряд з Вами! Адже дожити треба до Перемоги, і вкласти свою частинку праці в побудову квітучої України.