Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною… Так згадує Катерина Білокур свою стежину в світ малюнка. Ті малюнки і принесуть їй світову славу, хоч шлях до неї був тернистим.
Про видатну українську художницю, про її картини, її думки і прагнення говорили сьогодні в центральній бібліотеці під час мистецької години "Дивовижний світ малюнків на полотні життя Катерини Білокур". Її картини зачаровують, надихають, навіюють мрії і спогади. Це мистецтво вічне, як і сама Україна.
Немає коментарів:
Дописати коментар