Андріївські вечорниці по-бібліотечному

Одне з таємничих, овіяних легендами, оспіване в піснях, висвітлене в фольклорі свят, прийшло знову до нас. За старим стилем день Андрія Первозванного припадає на останній день осені. Це свято наші далекі і не дуже пращурі святкували вечорницями, гаданнями, кусанням калити, спілкуванням. Так наш народ вважає правильним – в дні свят, скорбот і праці триматися разом, підтримувати один одного, допомагати тим, хто поряд. Адже радість, поділена з друзями, помножується, а горе – зменшується.

Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата – святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. І вирушив святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра.

За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».

Віддавна це не тільки релігійне, а й народне свято – люди вважають, що ніч з 12 на 13 грудня наповнена чарами. Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишилися, зокрема, це виражено в обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, які мали таку назву. Потім із цією обрядовою стравою влаштовували різноманітні ігри та ворожіння.

Існує чимало описаних ворожінь, якими користувалися дівчата на Андрія. Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави.

Ось і бібліотечні працівники в день Андрія кусали калиту, розповідали своїм відвідувачам про звичаї, пов'язані з цим днем, про прикмети, і про книги, які висвітлюють цю інформацію. Серед наших сьогоднішніх користувачів – переселенці з Миколаєва і Донецької області. Нам було дивно почути, що калита, її кусання і традиції Андрійового дня для них – дивовижа. Тому вони мали змогу бути присутніми на уроці народознавства. А щоб вони знали, що таке коцюба і рогачі, то ці речі побуту продемонстрували їм у народознавчому куточку.

Тож хай живуть наші свята, наші звичаї і обряди, які ми передамо своїм дітям і онукам.