Знову в жалобі Україна, Христинівщина і вулиця Транспортна в
нашому місті. Ворог, жорстокий, злий і неадекватний, забрав життя нашого
земляка, нашого захисника, нашого Героя. Пішов у засвіти Вовк Андрій Миколайович. Чорною вдовиною хусткою пов'язала ця
втрата голову дружини Тетяни Анатоліївни, без батька рости синам Дмитру і
Артему, без надійного плеча бойового побратимам воювати за перемогу його
друзям. Кожна війна має своїх героїв. Багатьом із них не судилось повернутися
живими додому. Серед них багато наших земляків. Страшна і безжальна звістка за
лічені хвилини облетіла нашу громаду: під час боїв за багатостраждальний Бахмут
загинув уродженець села Шукайвода, житель нашого міста. Біль і жаль, бажання
помститись ворогу і відстояти ті ідеали, за які він загинів викликала ця
звістка у тих, хто знав нашого Героя.
Народився Андрій Миколайович 27 червня 1981 року в селі
Шукайвода. Змалку звик бути помічником у мами, її опорою і надією. Закінчив
місцеву школу, отримав атестат зрілості і уроки життя, навчився поважати людей
праці, любити України, вірити в силу дружби, чесності, доброти і
справедливості. Як справжній чоловік, не шукав відмовлень, а отримавши повістку
військкомату, чесно і віддано служив у ЗСУ. Для нього військова присяга і
військовий обов'язок були не просто словами, а кодексом честі українця.
Він відчував своє покликання бути Захисником. Саме тому служив в
поліції, був контрактником в Розсішській військовій частині, пішов добровольцем
в АТО.
В нього все добре складалось житті: була хороша робота, гарна
сім'я, кохана дружина, власний будинок, чудові сини. Жити б і радіти життю, але
його серце не могло витримати наруги над рідною Україною, яку принесли рашисти
на нашу землю. За покликом душі він стає на захист своєї Батьківщини, свого
краю, своєї сім'ї і майбутнього своїх дітей. Його синам рости без батька. Цей
біль житиме з ними завжди. Але разом з цим болем жити і гордість за нього
Він залишиться в пам’яті людей хорошою людиною і справжнім
захисником. Він в усьому був справжнім: у коханні, у дружбі, у вірності, у
відношенні до всього, що робив. Він був чоловіком, батьком, другом,
побратимом... Він був... Більше ніколи не обійме дружину, не дасть пораду
синам, не привітається з сусідами і колегами, не втілить в життя свої мрії. А
йому б стати агрономом, як мріялось. Виводити нові сорти і збирати високі
врожаї, садити сад і пригощати всіх плодами з них...
Андрій Миколайович загинув з вірою в Перемогу, в те, що Україна
буде вільною державою, над якою буде мирне небо. А нашу землю краятиме плуг, а
не снаряд. Саме в такій країні житимуть прийдешні покоління, які з вдячністю
пам'ятатимуть імена свої Героїв, серед яких і Вовк Андрій Миколайович.
Вічна пам’ять Герою! Хай його тіло прийме рідна земля, а душу Хай прийме Всевишній. З небес він буде молитись за нашу Перемогу. А його ім’я і світла пам’ять житимуть в наших серцях.
Немає коментарів:
Дописати коментар