Історія української мови – це низка утисків, перешкод і заборон. Валуєвський
циркуляр 1863 року, сумнозвісний Емський указ 1876 року, які були спрямовані на
знищення та витіснення української мови з культурної сфери, з громадського
життя.
Нашу українську мову клював кровожерний двоголовий орел, її шмагали зневагою, сікли циркулярами і заборонами, труїли в тюрмах, зневажали в московських виданнях, ненавиділи в оршанських болотах, крали наші милозвучні слова, привласнювали їх.
Десятиліття існування срср не змінили ставлення до нашої
«калиново-барвінкової». Насадження російської мови йшло з дитячих садочків,
розвивалось у школах, а у технікумах і вишах досягало свого апогею. Лекції
велись російською мовою, більшість підручників і посібників – російськомовні. Насаджувалася
думка, що українською розмовляють лише в селах. І не було дивиною, що
випускники сільських і селищних шкіл уже на перших же канікулах розмовляли
російською, ще й хизувалися цим. Пам’ятаєте гумореску Павла Глазового «Кухлик»,
і заключні слова мудрого діда: «Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика
та не знає мови!»
В збереженні, поширенні і популяризації нашої мови заслужене почесне місце
займають класики української літератури. Кожен регіон нашої держави має свої
слова, мені ж найближча мова Тараса Шевченка, адже це мова моїх дідусів і
бабусь, моїх батьків, моїх друзів і рідних.
На нашу думку, в селах збереглася і мова, і культура українців. Коли в містах весілля проходили уже з тамадою і іграми-конкурсами, то по селах на весіллі співали весільних пісень, ходили коровайниці, свахи сватали за старшу дружку старшого боярина, який ввечері на плечах ніс придане молодої до свекрухи.
В українській мові немає нецензурної лайки. Хоч за словом українці не лізли
до кишені, маємо багато дотепних і влучних слів. Але, навіть, коли лаялись, то
вуха ні дітям, ні старшим людям не затикали.
Напевно, ні в одній мові немає стільки приказок і прислів'їв, як в
українській. Кожен вчинок чи вислів, можна передати приказкою. Ними можна
висловити невдоволення, насмішку, жарт, застереження, заохочення, сум.
Навіть в часи срср українські школярі були розумніші і освіченіші, бо знали на одну мову більше жителів рф. «Окати» і «акати» нам легше, ніж їм вимовити наше легендарне слово – «паляниця».
Довгий час українська була не тільки інструментом культури, а й зброєю,
якою виборюють незалежність. Мовне питання об’єднує нас у дискусії про майбутнє
України. Мова – це позиція і патріотизм людини.
Мовне питання наразі дуже актуальне, бо воно стосується ідентифікації.
Почуття російськомовних в цьому питанні є ознакою того, що це для них болюча
проблема, бо вони не просто розмовляють російською мовою, а живляться
російськими джерелами інформації та світоглядом. Російська ідентичність
налаштована агресивно. І вона є таким самим ворогом, який вбиває українців,
руйнує наші міста і села, грабує і зневажає нас і нашу мову. Ті ж, хто має
українську ідентичність, не зраджують мову предків, їх культури, звичаям і
обрядам. Тому ми і любимо свою рідну, чисту, співучу, сонцесяйну, величну,
щебетливу мову.
Мовне питання для українців зараз стоїть дуже гостро. Для тих, хто вважає,
що мова немає значення, кажемо: «То хай буде українська!». А шанувальників
нашої розмаїтої мови, прошу: «Розмовляйте і пишіть українською в побуті, на
сайтах, в кабінетах чиновників. Творіть український простір, вчіть дітей
говорити українською. Шукайте однодумців!».
Силою і примусом людей не змусиш поважати мову, якщо людина не поважає
Україну. За такими ми шкодувати не будемо, хай ідуть у всім відомому напрямку.
А ми віримо в нашу Перемогу і в ту Україну, за яку йдуть запеклі бої. Воїни виборюють волю, незалежність і право на свою мову – українську, прадідівську, величаву, горду і неповторну. Яка звучатиме гордо і сильно, дзвінкоголосо і неповторно, чесно і величаво!
Все буде Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар