Дедалі в глибину історії відходять події Другої світової війни і її герої. Але відважні захисники живуть в серцях їх нащадків. Серед мужніх солдатів тих страшних боїв багато наших земляків. Про те, що вони хоробро захищали рідний край, свідчать їх фронтові нагороди. В ряду звитяжців-орденоносців і малосевастянівський хлібороб Зубко Василь Давидович. Навала фашистських зайд була настільки стрімкою, що райввійськомат не встиг мобілізувати всіх військовозобов'язаних...
Доля розпорядилась так, що довелось нашому земляку пережити окупацію, ховатись від облав, бути свідком "нового порядку". В березні 1944 року він у військовій "теплушці" відправився на фронт. В армії він служив ще в 30-х роках, де і освоїв кулемет "Максим". Саме він і став його бойовим другом і захисником. З перших днів перебування на фронті Василь Давидович отримав бойове хрещення. Бій був жорстоким, ворог підступним, але кулеметник був досвідченим.
Разом з бойовим побратимом, другим номером кулеметної обслуги рядовим Пустовійтом та піднощиком патронів Маказьовим, відкрили прицільний вогонь лише тоді, коли ворог підійшов зовсім близько до бойової точки. Багато ворожих солдатів знайшли свій безславний кінець у тому бою. А Василь Зубко отримав за той бій високу нагороду - орден Слави ІІІ ступеня. Йшли фронтові дні, наповнені боями, атаками, вкриті димом, оповиті пожежами. Кулемет ніби приріс до рук відважного солдата. В одному з важких боїв, незважаючи на шалені контратаки гітлерівців, підрозділ, виконав бойове завдання. Велика заслуга була в цьому і нашого земляка. В.Д,Зубко отримав орден Слави ІІ ступеня. Він не тільки стримував атаки ворога, а й сам ходив атаки. 11 листопада 1944 року в боях за польське місто Гулей кулеметник одним з перших ввірвався в траншею ворога і в гранатному бою знищив кулеметну точку ворога. За це отримав нагороду -медаль "За відвагу".
Війна - це кров і смерть, втрати і гіркота, але це і мужність, і відвага, і самопожертва. Мужньо воював сержант Зубко. Воював за звільнення свого краю, за мир в Україні, за щасливе майбутнє свого сина Олексія. Весною 1945 року В.Д.Зубко отримав орден Слави І ступеня. Буде не соромно дивитись в очі рідним...
Та не дочекались вони його повернення. 13 квітня 1945 року в бою за звільнення Братислави відважний сержант отримав кульове поранення, яке виявилось дуже важким. Лікарі польового шпиталю не змогли врятувати героя і 15 квітня констатували його смерть. А до Перемоги залишалось 24 дні. Не порадів, не відсалютував, не написав рідним. Принесла поштарка в їх хату "похоронку", вкрила ця звістка сумом серця рідних, оповила жалобою їх серця. Виріс син без батьківської турботи, не знав дідуся і онук Юрій. Всі вони берегли пам'ять про відважного родича. Уже став дорослим правнук Максим. Йому довелось взяти зброю в руки, захищати рідну Україну в зоні АТО. Прадід пишався б своїм нащадком...
6 січня минає 110-та річниця з дня народження героя, чиє ім'я золотими літерами і власною кров'ю вписане в літопис Перемоги.
Є в Малій Севастянівці вулиця, яка носить ім'я свого славного сина -повного кавалера Орденів Солдатської Слави Василя Зубка. Матеріали про його життя, бойовий шлях і подвиг зібрані в краєзнавчому куточку бібліотеки села в міській бібліотеці. Ми пам'ятаємо про своїх героїв, розповідаємо про них молодим землякам. Їх відвагою живе наша пам'ять...
Немає коментарів:
Дописати коментар