Журавлі моїх літ, журавлі,
Не спішіть ви у вирій далеко,
Не лишайте на рідній землі
Осінь сиву, самотню, далеку...
Це слова з вірша Василя Максимовича Стригуна, який він поклав на музику , і який багато разів дарував слухачам. Його талановитого співака, композитора, баяніста пам'ятають ті, хто любить українську пісню, шанує творчість народного ансамблю "Ласкаво просимо". Саме в цьому колективі Василь Стригун відшліфовував свій самобутній талант.
Народився він в день Різдва 7 січня 1941 року в селянській родині в селі Веселівка, яке на той час називалось Голяківкою. Що довелось матері пережити роки окупації з маленькою дитиною, знає лише Всевишній. На його дитинство припали важкі післявоєнні роки відбудови і нестатків. Але хлопчина ріс добрим, щирим, працьовитим. Понад усе любив музику і пісню, міг ціле весілля в селі простояти біля музиків. Закінчив місцеву школу, Канівське культосвітнє училище і влився в творчий колектив працівників культури району. В 1969 році у Верхнячці запрацював новозбудований будинок культури цукрозаводу. Тут і почав працювати художнім керівником Василь Максимович.Він створив хоровий колектив, який у 1983 році отримав звання "Народного самодіяльного колективу". Цей і колектив і його керівник мали дуже багато нагород та почесних звань. Перерахувати всі виступи цього колективу неможливо. А іще слухачі гаряче аплодували жіночому і чоловічому вокальним ансамблям, ВІА, духовому оркестру, дитячому вокально-інструментальному ансамблю "Джерельце"...
Василь Максимович знайшов своє сімейне щастя з Раїсою Йосипівною. Їх поєднала музика і пісня, вони часто співали дуетом. Який то був душевний спів! В сім'ї народились троє дітей: Юрій, Наталія і Людмила. Сім'я була дружною, в ній панували любов, повага, підтримка, повага до людей. А пан Василь проявив свій талант поета і композитора. Його творчі вечори і концерти не вміщували всіх бажаючих. Його пісні змушували плакати і сміятись, замислюватись і мріяти. Пісні його про життя, кохання, звичаї українців. Це пісні-сповіді, пісні-роздуми, пісні-мрії, пісні-жарти.
Вже вечерю до бабусі і дідуся несли онуки. Свято Різдва було особливим в цій родині - адже ще і вітали главу сімейства. Але жорстока смерть вирвала батька, чоловіка, дідуся. Його серце, зболене смертю сина, зупинилось 24 травня 2017 року. Вже четверте Різдво оповите в цій родині сумом. Але живуть і звучать пісні, які написав Василь Стригун, живе пам'ять про цю чудову талановиту людину. Його друзі випустили книгу Василя Стригуна "Їхав козак з Січі", де зібраний його творчий доробок. Упорядник цієї книги - Борис Камінський, член Спілки композиторів Черкащини, Заслужений працівник культури України написав тепле вступне слово про свого колегу.
Немає серед нас Василя Стригуна... Йому було б 80 років. Його ровесники ще топчуть ряст, а йому не судилось. .. Та він живе в пам'яті тих, хто його знав, шанував його талант, хто зараз вивчає його пісні, які і далі звучатимуть для нас.
Цю книгу в центральну бібліотеку подарувала керівник ансамблю "Ласкаво просимо" Раїса Ковбасюк.
З нею мають змогу познайомитись краєзнавці, колеги митця, всі ті, хто любить пісню, готує концерти, навчає вокалу молодих. Він живий в своїх піснях, в спогадах тих, хто його знав і слухав його пісні, бачив його променисту посмішку. Василю Стригуну - вічна пам'ять, а його пісням - довгого творчого життя...
Немає коментарів:
Дописати коментар