Письменник Анатолій Дімаров народився 5
травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї
учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки
дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала
дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.
У своїх творах письменник не боявся
змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові
репресії – відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й
цензура працювали вправно. Викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії.
Насамперед, йдеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів»
(1974–1980 рр.) – історичну епопею про український народ, його долю у XX
столітті. Як результат – з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже
ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був
удостоєний Шевченківської премії.
Немає серед живих Анатолія Дімарова, але
його твори і далі приносять читачам непрості почуття, змушують вірити, пам’ятати,
любити свій народ і свою Україну.
Тому й обговорення його книг «Біль і
гнів» та «І будуть люди» було емоційним. Кожен з присутніх знаходить в його
творах щось своє, особливе, гарне, неповторне.
Такі твори житимуть вічно, завжди
знаходитимуть своїх вдячних читачів!
Немає коментарів:
Дописати коментар