Найповажніша читачка нашої бібліотеки

  Роки вкрили сивиною її голову, забрали молодечу силу, але, слава Богу, не мають влади над пам'яттю і розсудливістю. Це наша шанована землячка Мойсеєва Зінаїда Адамівна. Вона народилась в нашій Углуватці у 1939 році. За цей час стільки всього змінилося, навіть назва села тепер звучить по іншому. У січні того року пустили останній, дев'ятий гідроагрегат Дніпровської ГЕС, а в селах України люди світили каганцями. Тільки Харківський тракторний завод випускав тисячі тракторів на рік, а люди в селах стільки роботи робили вручну! По великих містах будувалися магазини, в Києві відкрили ЦУМ, а колгоспники нема змоги купити найнеобхідніше. Таким було дитинство не тільки дітей Собових Адама Федоровича і Марфи Федорівни. Про книжки, іграшки, новорічні прикраси вони і не знали. Але це ще було не все страшне і погане, що випало на їх долю. На нашу багатостраждальну землю прийшла війна. Батько, наспіх обняв рідних, сів з іншими мобілізованими на підводу і поїхав. Не судилось йому повернутися додому. За селом точились бої, а по хатах уже «господарювали» фашисти. Скільки натерпілася мати з трьома дітьми за роки окупації, словами передати неможливо. В їх хаті оселились гітлерівці. Один з них почав гримати на дітей, стукаючи прикладом по долівці, але другий почав йому щось казати, тепер розумію, що мова йшла про нас, дітей, бо звучало слово «кіндер». Мабуть, у того другого окупанта залишились дома свої діти, бо він дав нам по цукерці. Довгі дні і ночі окупації були напівголодними. Але мама усіх сил намагалася їх врятувати, нагодувати, і хоч якось одягти. Люди підтримували один одного, ділились продуктами і новинами. Чекали Перемоги. Коли з Христинівщини вигнали німецьких зайд, запрацювала пошта. І почали приходити трикутні листи з фронту та «похоронки». Такий офіційний лист прийшов і на батька, який ще в 1941 році пропав безвісти.

Повоєнне дитинство оживає в пам'яті злиденністю і нестатками. Гірку долю воєнних вдів не передасть жодна книга чи кінофільм. А в житті це було страшніше і важче. Матері, щоб заробити оті гіркі трудодні, доводилось працювати на трьох роботах: вночі пекла хліб для колгоспників, доглядала овець, та ще й норму в ланці тягнула. Кожна обновка – це була радісна подія, адже для Зінаїди почалася пора дівування. А в такому віці хочеться бути гарною. За моду мова не йшла. Після закінчення семирічки пішла працювати в ланку. На роботу йшли, коли з гучномовця в центрі села голосно лунав гімн срср. А це 6-та година ранку. Жінки і дівчата, ціле літо сапали цукрові буряки, а мали трудодні і перехідний червоний прапор. Спробувала працю лаборанткою і на Верхняцькому цукрозаводі, де працювали в три зміни. Автобусного сполучення не було, тому дівчата ходили пішки. По дорозі розмовляли, жартували і мріяли.

Тут, в селі зустріла свою долю. Побрались з односельцем Олександром Мойсеєвим. Окрилені коханням і надіями на краще життя, почали будувати свою хату. Великою радістю було народження сина Володимира. Хоч бачила вона своє дитя мало – багато часу забирала робота. Дитині і року не було, як залишала його з бабусею. Пізніше опанувала професією швачки і шила для односельців блузки, спідниці, сукні, костюми. Приємно було дивитися, як світлішали очі в тих, хто одягав обновки, люди ніби молодшали і ставали кращими.

Зараз Зінаїда Адамівна – пенсіонерка. І все життя дружить з книгою. Читає багато, перевагу надає книгам, які висвітлюють правдиві сторінки історії України. Шкодує, що раніше не писали про Голодомор, репресії, жахіття 30-х років. Книги повертають до спогадів мами, яка все це пережила. Розповідала ненька про біль, плач, стогін і розпуку бідаків села. Тепер вона знає, що це горе було по всій Україні.

Своїм юним землякам вона радить читати книги, вивчати історію держави, щоб з пам'яті нашого народу не стерлися страшні і криваві сторінки минувшини.

Пані Зінаїда добре знає і історію свого села, легенди і перекази про нього, про людей, які тут жили і працювали. З нею приємно спілкуватися, вона цікавий співрозмовник.

Так і живе ця гарна працьовита жінка. Займається домашніми справами, у вільний час іде в бібліотеку. Постоїть біля обеліску Слави загиблим землякам, в думці пом'яне свого батька, змахне сльозу... В селі її поважають за працьовиті і умілі руки, за добре серце.

15 червня наша Зінаїда Адамівна святкувала день народження. Тож прийміть, шановна, вітання від ваших односельців. Довгих і щасливих Вам років, сили, енергії, достатку, хороших новин і мирного неба!   

                         Оксана Осадча, зав.бібліотекою-філіалом с.Углуватка