11 березня
1959 року в сім'ї Пущиків Івана Миколайовича і Антоніни Іванівни в селі Гребля
народилась дівчинка, дитина бажана, тому й зігріта любов'ю і турботою. А ще
росла маминою помічницею: для молодшого брата Сергія була нянькою і
вихователькою. Вчила його дитячим іграм, правилам поведінки і народного
етикету. До школи Лариса пішла в неповних сім років, тому для брата читала
казки, оповідання, загадувала загадки... Сама часто була в сільській бібліотеці,
читала книги, вибираючи з пошарпаними палітурками, бо казали, що то –
найцікавіші книги. Зачаровано слухала розповіді про книги завідувачки сільською
бібліотекою Шкатюк Валентини Іванівни. Раділа, коли до рук потрапляла новенька
книга, що пахла ще свіжою друкарською фарбою. Любила розповідати про прочитані
книги, писати відгуки, із задоволенням приймала участь в проведенні усних
журналів, вікторин, літературних вечорів...
Закінчила
вісім класів і захотілось їй самій стати володаркою книжкового царства.
Відмінні оцінки в свідоцтві про закінчення Ботвинівської школи відкривали їй
можливість без вступних іспитів стати студенткою будь-якого технікуму. Їй легко
давались точні науки, математичні завдання вирішувала легко і швидко,
розбиралась в хімії і біології, але перемогла любов до книги, тому й подала
документи до Канівського культосвітнього училища. Своє п'ятнадцятиріччя вона
зустрічала на берегах Дніпра. Нове місто, нові друзі, нові предмети – все було
оповите радістю пізнання. Їздила додому не так часто як хотілося. Сумувала за
рідними, товаришами, однокласниками, серед яких був Толя.
Отримала Пущик Лариса Іванівна
диплом з відмінними оцінками і направлення в Христинівський район. Їх було
троє, молодих і завзятих випускниць, а працювати в районну бібліотеку взяти
тільки Ларису. Серед переваг було її вміння малювати і писати заголовки до
книжкових виставок. Художника на той час в нашій бібліотеці в штаті не було.
Енергійна і завзята з роботою справлялась, на вихідні їздила допомагати мамі. А
однокласник Толя, демобілізований прикордонник Загороднюк Анатолій повернувся додому,
до батьків, до коханої. І 2 вересня 1979 року кохання вийшло на орбіту їхнього
життя і стало супутником їх сім'ї. Дві доньки, дві татових і маминих втіхи і
гордості виросли в цій сім'ї. Світлана і Наталя мають уже свої сім'ї, де
панують кохання і злагода. Це наука батьків – цінувати сім'ю, дарувати увагу і
турботу рідним.
Життя
приносить і гіркі події – стала вдовою Лариса Іванівна, але для дітей і онуків
залишається опорою і порадницею. В цій родині високо цінують людські цінності,
серед яких патріотизм займає чільне місце. Волонтерів з цієї родини знають і
цінують не тільки в Христинівці. Хоч самі і не люблять розповідати про свій
вклад в допомогу ЗСУ та церквам нашої громади.
А Лариса Іванівна за ці роки пройшла
шлях від бібліотекаря до заступника директора по роботі з дітьми. Це так
офіційно називається її посада, а фактично вона керує діяльністю книгозбірень з
наймолодшими читачами. Краще за неї цю ділянку роботи не знає ніхто. Скільки за
ці роки проведено найрізноманітніших масових заходів, скільки виграно конкурсів
різних рівнів, скільком юним землякам привито любов до друкованого слова, до
книги. Діти тут не просто читають, вони отримують навички мислити, виступати публічно,
аналізувати прочитане. В дитячому відділі поєднано старовину і сучасність,
народознавча світлиця і Інтернет-центр однаково приваблюють юних читачів, їх
батьків і вчителів. Бібліотека, як церква, поганого не навчить. В цьому переконуються
ті, хто відвідують цю книгозбірню, хто спілкується з її працівниками і гостями.
А на гостину до дітей приходять письменники, воїни, волонтери, народні майстри,
художники. І жодна зустріч не проходить без Лариси Іванівни, без її внеску і
без її переживань.
Вітаючи цю гарну жінку, чудового
працівника, шановану колегу, прекрасну маму, тещу і бабусю, зичимо їй здоров'я,
сили, енергії, творчої наснаги, здійснення бажань.
Немає коментарів:
Дописати коментар