Рідна мова – душа народу

Бізнес говорить англійською,

Кохання - французькою,

Прагматизм - німецькою,

А свобода - українською!

(Павло Вишебаба)

Міжнародний день рідної мови – це відносно молоде свято. До календарів усього світу воно увійшло тільки в 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. 

Де і коли зародилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року це свято відзначають і у нас. Наша мова має багато гірких сторінок: її забороняли циркулярами і указами, їй придумували принизливі слова і порівняння, знищували книги українською мовою, вилучали букви з української абетки. Але мова – душа народу, вижила, вистояла і розквітла. Квітуча, солов’їна, барвінкова – так ми називаємо її –мову, якою нам матусі співали колискові, бабусі розповідали казки, а дідусі – легенди. Цією мовою нам освічуються в коханні, нею ми молимося за наших воїнів, які охороняють нашу землю, наше майбутнє.

Про рідну мову можна говорити довго, складати про неї вірші, писати їй оди. Тож, присягаючись рідній мові в любові, в центральній бібліотеці провели поетичний марафон «Мови нашої золотої небесна краса». Він проходив біля книжкової виставки «Нехай же слово золоте печалиться, сміється і цвіте». Відвідувачі бібліотеки читали вірші про українську мову, про рідне слово, про значення рідної мови в житті людини. Адже ми будемо людьми доти, доки в нас буде мова. Нею ми єднаємось, спілкуємось, навчаємось.

Сподобалися слова вірша, який читала зовсім юна христинівчанка «Розвивайся й далі, мово наша рідна, і про нас нащадкам звістку донеси...»