Обпалені вогнем чужих країн

Як захлинувся бій останній,

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Ще зовсім юний мій земляк...

З давніх-давен український народ вшановує пам’ять про тих, хто своєю жертовністю ввійшов в історію битв, подвигів, виконанням військового обов’язку.

Афганська війна – це 3338 днів мужності і горя, випробовувань і витривалості, віри і сподівань. Ця мусульманська країна ось уже 34 роки в нашій свідомості асоціюється з болем втрат, людським лихом, справжнім пеклом, куди потрапили й наші українські солдати, яким ще не було й двадцяти років...

А перед цим була Куба, Ангола, В’єтнам, Сомалі, Сирія... І виконання інтернаціонального обов’язку. Десь нас чекали, десь відверто зневажали. Але всюди наші солдати проявляли героїзм, стійкість, мужність. Високо цінували дружбу, готові були за бойового товариша пожертвувати своїм життям. Ці почуття вони пронесли через роки життя.

Останньою такою війною була війна в Афганістані, яка забрала тисячі життів, скалічила душі молодих людей, багатьох залишила інвалідами.

15 лютого 1989 року було поставлено крапку в цій війні, останній солдат повернувся додому. Тому в цей день вшановують їх, солдатів, які не за своєю волею змушені були воювати в різних країнах. Вони не зрадили військовій присязі, своїм побратимам, честі і громадянському обов’язку.

Подіям того часу організована книжкова виставка в центральній бібліотеці «Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя», біля якої була проведена година вшанування «Прострелені Афганом душі».

Ті, хто пройшов смертельними дорогами Афганістану, зараз передпенсійного, а то і пенсійного віку, але серед них є ті, хто зараз боронить Україну від рашистських зайд. З такими воїнами, чесними, сміливими, відважними, ми обов’язково переможемо.

Все буде Україна!